Твір на конкурс

 ЄВРОПА ПОЧИНАЄТЬСЯ З ТЕБЕ

Туманна сльотава погода зіпсувала мій настрій; десь зима заблукала в плавнях річки Янчекраку. Але мені душу зігріває уявна мандрівка. Я намріяла собі казковий потяг, зібрала докупи найкращих друзів, і гайда… Як ви думаєте, куди? Звичайно, в Європу. Мені, як не найстаршій школярці, дуже хочеться відчути той дух «європейськості». Першою країною для подорожі, щоб відчути істину – «я європеєць, чи ні?», я обрала б Польщу. І зовсім не випадково. Моя прабабуся Стефанія  народилася в маленькому містечку Жешуві, доля привела її на Україну. Але вона часто любить розповідати про витоки своєї історії, своєї культури. Приїжджали родичі з Кракова, залишили безліч світлин, розглядаємо всією родиною  часто. Впадає в вічі чистота і порядок на вулицях міста, ідеальні дороги, заквітчані  площі, охайні газони, мальовничі парки…Так  хотілося б і собі, прогулюючись  чи то рідним селом, чи то Василівкою, спостерігати схожу картину.

Міркую, якщо Польща – крислата гілка дерева Європи, а Україна – це географічне серце Європи, то я європеєць? У голові ну просто хаос! Така начебто і проста думка «я – європеєць», а завела мене в глухий кут. Є Європа, є люди, які живуть в Європі. Значить, ці люди – європейці. Я теж живу в Європі, отже, і я – європеєць. А хіба те, що ми просто тут народилися, дає нам змогу називатися європейцями!? Гадаю: ні! Європа повинна починатися з кожного із нас. Але чи робимо ми бодай маленькі  перші кроки назустріч Європі? Не впевнена, хоча й усвідомлюю, що повинні збудувати  «Європу» на рідній землі. На рекламних щитах «написала б я скрізь курсивами»: «Хочеш у Європу? Почни Європу з себе».

Чи то «європейські» думки, чи то намріяний потяг  до Польщі заколисали мене. Уві сні я побачила віковічний карпатський ліс, неповторну красу гір, барвистий килим полонин, неперевершений пейзаж озера Синевир. Увагу мою привернув кам’яний монумент, невеличка стела – це пам’ятні знаки, які засвідчують центральну точку Європейського континенту. Біля двометрового стовпа з написом латиною, ніби змагаючись з ним висотою, тягнулася вгору мальва. Її маленькі червоні квіточки рясно вкриті краплистою росою. Здавалося, що вони плачуть. Ця велична квітка просить дати їй долю, щоб зацвіла вона і була яскравою та ясною, як сонце, як зоря красна, щоб на неї звернув увагу весь світ. І мені так хочеться виконати її прохання, але відчуваю, що сама я не в силі. На щастя, після ночі неодмінно настає ранок. Я прокинулася… Сон казковий… Я зрозуміла, що цією квіткою була Україна. І вона дуже просила допомогти стати справжньою європейською країною. Сльози-краплинки  на цій квітці – це проблеми нашої України: безробіття, корупція, мізерні зарплати, низький рівень проживання… Але попри всі негаразди, ми, українці, можемо вважати себе європейцями тому, що сповідуємо принципи свободи і незалежності, які притаманні багатьом народам інших держав. Повинні  також усвідомлювати, що ніхто не буде нас поважати у світі, якщо ми будемо цуратися історії, рідної мови, зневажати свою культуру. Які доречні тут слова Великого Тараса «… свого не цурайтесь». На жаль, європейські цінності, тобто цінності Людини, ми сповідуємо не завжди. Соромно, але правди нікуди діти, що молодь просто безкультурна, безвідповідальна. І нам потрібно навчитися відчувати себе українцями і європейцями одночасно.

 Всупереч складній та неоднозначній ситуації, в якій сьогодні знаходиться Україна, нам є  також чим пишатися і за що любити нашу велику країну. Я – кровинка твоя, Україно. Народилася у волелюбному козацькому краєві, люблю свою землю, намагатимусь  жити за європейським правилом – «не питай, що дала тобі держава, а поміркуй, що ти зробив для неї». Біда наша в тому,що кожен хоче змінити своє життя на краще, не прикладаючи при цьому максимуму зусиль. Хочемо жити щасливо, заможно. Прислухаймося до народної мудрості: «Щастя само не дається, а працею дістається».  Вважаю, що першочергово потрібно молоді працювати над собою, бо неодноразово поводимося так, як папуаси.  Я постійно намагаюся виховувати в собі «європейську» ментальність, бо усвідомлюю. свою причетність до долі неньки України. Своїм ровесникам я хотіла б порадити намагатися бути  ввічливішими  й добрішими, дбати про чистоту довкілля, культуру поведінки. Наприклад, кинути непотріб у смітник, а не на підлогу шкільного коридору чи на узбіччя дороги  – це вже перша сходинка до Європи. Вивчити домашнє завдання, а не просто прочитати, щоб не мучила совість, навіть елементарне - привітатися - це друга сходинка. Вивчати іноземні мови – третя сходинка до Європи… Це, звичайно, нелегко! Гасло «Європа починається із нас!» повинно супроводжувати  всюди особливо молоде покоління, бо майбутнє  залежить від нас.

Мої роздуми перериває включений братиком телевізор. І чую: Європа,  безвізовий режим… І це напередодні Нового року. Завжди неповторною є новорічна ніч.. Ми всі чекаємо від неї якихось дарунків. Опівночі б’є годинник, і кожен його удар віддаляє нас від старого і наближає до нового – омріяного, жаданого і, надіюсь, щасливого. Передноворічна мрія – побувати в Польщі, на батьківщині моєї прабабусі, сподіваюсь, колись здійсниться. Звертаючись подумки до Нового року, хочу попросити в нього злагоди в державі, миру і світлого неба, щоб Україна стала справжньою Європейською державою.

Європа… Європеєць… Ці слова – найбільш шановані в нашій мові. Той, хто ставиться до своєї країни як до європейської, добивається великих успіхів. Я переконана, що коли я серцем бути відчувати, що живу не марно, приноситиму людям хоч маленьку користь, коли знатиму, що завдяки моїй чесній праці на якусь – то часточку держава просунулась ближче до своєї мети, а це, мабуть, і є щастя, значить, «я – справжній європеєць»!

Вірю, що кожен з нас усвідомить істину -  Європа починається з тебе — ,, і  на мапі Європи все-таки Україна розквітне мальвами.(Робота учениці 9 класу Семеренко Елізи)