Мій Василівський край

Мій рідний край – моя історія жива

Василівський краю, земле величава,

Твій шлях у майбутнє із сивих віків.

Ти наша надія і гордість, і слава,

І доля єдина батьків і синів.

Так гордо звучить гімн Василівщини на слова 

О. П. Борисенко, музика М.Л.Савона. Мій рідний край - Василівський район, утворений 7 березня 1923 року. Цьогоріч  минає 95 років!  Як  же виглядала територія нашого району багато років тому? Можу тільки стверджувати, що історія його цікава, дивовижна.

Мій рідний Василівський край розташований серед українських степів у західній частині Запорізької області, омивається водами Каховського водосховища. Сьогодні це мальовничий, чудовий край. В сорокові роки ХVІІІ століття утворилися перші поселення на території сучасного району. Існували вони у вигляді запорізьких козацьких хуторів.

…Задивляюсь в таврійські тумани,

В свою вольність –село Янчекрак.

                             (Л.Сапа)

Я не можу оминути славної історії рідного села Кам’янського, колишня назва якого – Янчекрак, знаходилось воно в центрі Великого Лугу, частина якого затоплена зараз Каховським водосховищем. Гордо й велично розкинулось   тепер моє село на сивих пагорбах. Змійкою тече через Кам’янське  річка Янчекрак, а високий очерет у плавнях нашіптує козацькі легенди.

Знову погортаю сторінки історії. В 1788 році імператриця Катерина ІІ подарувала Василю Степановичу Попову землі, що зараз знаходяться на території Василівського району. За його іменем і пішла назва Василівки. Тут же і був споруджений будинок поміщика – перший в районі. Сьогодні це – історико-архітектурний музей-заповідник «Садиба Попова». В музеї розгорнуті експозиції з історії краю і садиби. Тут проводяться виставки за різною тематикою. Минали роки, край розвивався і став налічувати 56 населених пунктів. У 1926 році у Василівці працювали 2 магазини, 9 приватних лавок, 2 парових та 5 вітряних млинів, кілька кузень, столярні майстерні.

До речі,  лише один із вітряних млинів  вцілів до сьогодні. Забутий Богом і людьми (руйнується), стоїть вітряк поміж степами. Гордий велетень своєї доби  знаходиться в Кам’янському.

І вітряк на узвишші в селі

       Похиливсь у задумі глибокій.

         (Л.Сапа)

Цей вітряк пам'ятає, як з 1928 по 1932 роки проходила колективізація сільських господарств. У 1935 році відкрито в районі першу середню школу та лікарню. І все це завдяки працелюбству людей старшого покоління. Василівці успішно працювали, ростили дітей, планували майбутнє. Та мирне життя перервалося страшними роками Великої Вітчизняної війни. В перші ж дні війни на захист Батьківщини стали понад 9 тисяч мешканців району. Бої за визволення району були жорстокими й тривалими.

Звання,

І прізвища, і дати.

Печалі бронзове лиття.

Лежать

Наморені солдати,

А не проживши

й півжиття!

                                         (Ліна Костенко)

Війна далека, але пам’ять близько. 27 жовтня 1943 року територію району було звільнено. В книгу слави золотими літерами вписані подвиги наших земляків. Сьогодні ми схиляємо голови перед пам’яттю загиблих героїв, які подарували нам мирне життя на землі 75 років тому. Окреме щире спасибі усім тим, хто кував Перемогу в тилу ворога, хто вирощував хліб, ростив дітей. Ми бережемо свою історію, традицію, культуру і все краще, що створювалось працею людей старших поколінь. Сторінки війни назавжди у серцях тих, кому випало бути її учасником. Ми гордимось тим, що серед переможців-визволителів багато наших земляків. Вони відстояли наше право на життя. Вісім василівців були удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Вічний спокій на Василівській землі знайшли 18 тисяч воїнів. У місті Василівці та селах району збудовано пам’ятники та меморіали в знак пам’яті та шани до визволителів.

    Наше минуле й наше майбутнє пов’язані між собою. Ми – нащадки славного покоління, і наш обов’язок - усіма своїми справами берегти злагоду і мир на нашій землі. У Василівському краї підростає чудова зміна - здібна, діяльна, активна, талановита. Молодь – це майбутнє рідного краю. Кому, як не молоді, продовжувати справу дідів і батьків, розвивати промисловість, відроджувати духовність і культуру. На наших очах омолоджується і розвивається Василівщина -  ремонтуються дороги, розвивається соціально-культурна сфери. Колосяться хліба на безмежних ланах, квітують сади, дозрівають овочі. Люди нашого краю – талановиті й творчі, вони - гордість і цінність Василівщини. Це вони славлять наш рідний край, бо  закохані в українську пісню, талановиті в танцях, в декоративно-прикладному мистецтві, спорті. Поступово відроджується віра, духовність, традиції, звичаї, без яких важко будувати нашу державу. Тож нехай над нами завжди буде мирне небо, спокій, впевненість та здійснення мрій у майбутньому. Нехай процвітає Василівський край – наша маленька Батьківщина, земля, на якій народилися і живемо. Це – моя земля, земля моїх батьків. Я горда з того, що народилася і проживаю в цьому краєві.

                                                   (Робота учениці 9 класу Гречко Олександри)