Заради честі, миру і майбутнього України
(нарис)
…Своє життя поклали на ваги
І не вагались жодної хвилини.
Злякалися, спинились вороги.
І ми сьогодні маєм
Україну!
Ольга Калина
З весняним
гуркотом і шумом ніс свої води Прут. Гірське повітря було напоєне солодкими
пахощами молодих трав. Ставний молодий чоловік у військовій формі стояв на
березі річки та милувався бездонним голубим небом, вслухався в шум віковічних смерек, в
гомінливий плескіт води. Здавалося, що
ніби вчора його, випускника Національної академії Державної прикордонної служби
України імені Богдана Хмельницького,
було направлено для подальшого проходження служби до відділу прикордонної
служби Герца Чернівецького прикордонного
загону. Мабуть, так доля розпорядилася,
що прикипів він душею до Буковини. Вслухаючись, як, змішавшись з шумом ріки, ніжно
дзвеніла і шепотіла над ним хвоя смерек, Сашко (так звали офіцера) милувався
мальовничими гірськими краєвидами. Йому здалося, що смерека щось тихо розповідає
Пруту… Олександр поринув у спогади.
Згадався край
козацької звитяги і невмирущої слави - Запоріжжя. Перед очима на мить постала
козацька вольниця – Хортиця. Де б він не був, але завжди відчував ту козацьку
ауру, яка захищала від негараздів, гартувала
волю та надихала на бойові й трудові звершення. Сашко був гордий з того, що в доросле життя
пішов з краю, якому дух волелюбний від
скіфів дістався. Окрему сторінку, мабуть,
найдорожчу, займає в його біографії село Кам’янське, Саме це село стало колискою
його долі. Там корені роду по лінії батька, там промайнули шкільні роки. Там живе найдорожча
людина – мама. Дитячі роки Олександра пройшли у військових містечках Закавказького
військового округу: Нахічевані, Гомборі, Джульфі. Неспокій тоді панував на
Кавказі, що й спричинило переїзд з мамою і сестричкою до рідного таткового села.
Після закінчення у 2003 році Кам’янської ЗОШ став студентом Київського військового
ліцею імені Івана Богуна. А військовим мріяв стати з дитинства, адже народився
в родині військового. Бувши ліцеїстом,
у 2004 році брав участь у двох військових парадах. Тоді над Україною
було мирне голубе небо, і ніщо не віщувало біди.
Офіцер подорожував спогадами, але зненацька почув гуркіт грому, який пролунав наче раптовий постріл. Враз весняне небо стало грізним і важким. Його розрізала блискавка, і по душі також різонуло болючим словом - «війна».
