Моя неопалима купина
(Есей)
Ми незнищенні й вперті, як трава.
За нами – діти й Україна-мати
І з нами воля й правда вікова.
Н. Гуменюк
Сьогодні похмурий грудневий день із сірими кошлатими хмарами на все небо. Рвучкий західний вітер жене їх на південь. І думки мої теж линуть на південь, до рідного села Кам’янського, яке наразі є героїчною, незламною фортецею, щитом захисту в Запорізькій області. Немає тут бетонного бескиддя, а лише сиві пагорби обіруч річки Янчекрак. Саме ці похилі, місцями круті схили, на яких щоліта рожево квітнуть кущі неопалимого зела, стали твердинею для ЗСУ. «Стоять наші воїни міцно, рука тверда: своя ж бо земля за спиною – нащадкам в дар її, незалежну і вільну, залишим ми» (Олена Музика).