«Кобзар» - мій безцінний духовний
скарб
Кобзарю! Знов до тебе я приходжу,
Бо ти для
мене – совість і закон.
Л.
Костенко
Думки… Думки… Вечорова зимова печаль опускається за вікном
мого дому. Ще десь забарився морозний серпанок. Лютий подарував сьогодні
сльотаву погоду. На душі - легка зажура. На моєму столі – «Кобзар». Іноді мені
здається, що він чекає, коли я візьму його до рук, у черговий раз поділюся з
ним своїми думками, хвилюваннями, спитаю в нього поради.
З трепетом перегортаю пожовклі від часу сторінки. Вони
пам'ятають обпалене війною дитинство моєї бабусі, її невгамовну юність, поважну
зрілість. Бабуся часто говорила, що ці вірші написані ніби про її життя,
сповнене щастям і горем, зустрічами і розлуками, досягненнями і втратами.
«Кобзар» був другом та порадником моєї мами, джерелом
натхнення моєї старшої сестрички. Сьогодні він став оберегом і для мене.
Пам'ятаю, коли вперше взяла до рук цю маленьку книжечку. Чомусь серед десятків
яскравих книжок з казками та дитячими оповідками завжди вибирала її. Читати ще
не вміла, але з цікавістю розглядала малюнки. Дуже плакала, дивлячись на
маленького хлопчика в старенькій ряднині, що самотньо сидів під тином.
Пройшли роки… Мені вже 16. Все своє життя мандрую творчістю Великого Тараса. Я двічі виборювала перемогу на фінальному етапі Міжнародного мовно-літературного конкурсу учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка. Шкода, що не побувала на Чернечій горі, не вклонилася тій святій землі, яка прийняла на вічний покій нашого Генія, Пророка, Батька.
