«Кобзар» - мій безцінний духовний
скарб
Кобзарю! Знов до тебе я приходжу,
Бо ти для
мене – совість і закон.
Л.
Костенко
Думки… Думки… Вечорова зимова печаль опускається за вікном
мого дому. Ще десь забарився морозний серпанок. Лютий подарував сьогодні
сльотаву погоду. На душі - легка зажура. На моєму столі – «Кобзар». Іноді мені
здається, що він чекає, коли я візьму його до рук, у черговий раз поділюся з
ним своїми думками, хвилюваннями, спитаю в нього поради.
З трепетом перегортаю пожовклі від часу сторінки. Вони
пам'ятають обпалене війною дитинство моєї бабусі, її невгамовну юність, поважну
зрілість. Бабуся часто говорила, що ці вірші написані ніби про її життя,
сповнене щастям і горем, зустрічами і розлуками, досягненнями і втратами.
«Кобзар» був другом та порадником моєї мами, джерелом
натхнення моєї старшої сестрички. Сьогодні він став оберегом і для мене.
Пам'ятаю, коли вперше взяла до рук цю маленьку книжечку. Чомусь серед десятків
яскравих книжок з казками та дитячими оповідками завжди вибирала її. Читати ще
не вміла, але з цікавістю розглядала малюнки. Дуже плакала, дивлячись на
маленького хлопчика в старенькій ряднині, що самотньо сидів під тином.
Пройшли роки… Мені вже 16. Все своє життя мандрую творчістю Великого Тараса. Я двічі виборювала перемогу на фінальному етапі Міжнародного мовно-літературного конкурсу учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка. Шкода, що не побувала на Чернечій горі, не вклонилася тій святій землі, яка прийняла на вічний покій нашого Генія, Пророка, Батька.
«Кобзар» є настільною книгою нашої родини. До нього звертаюся у хвилини радості та смутку, питаю
поради. З Шевченком розумію, що всі негаразди пройдуть, з ним всі біди чомусь
стають набагато меншими. Він є поводирем мого життя. Вдячна своїй мамі, що в
нашій родині шанують книги, що в моїй душі рясно проросло зернятко
любові до рідного слова, до України, до поезії Великого Кобзаря.
Прекрасна, яскрава, надихаюча творчість Тараса Шевченка! Чи
згодні ви зі мною? Вона справляє щоразу на мене незабутнє глибоке враження.
Разом з поетом я співчуваю дівчатам-покриткам, вболіваю за долю України,
подорожую чарівними куточками рідної землі, засуджую тих, хто «неситим оком за
край світа зазирає, чи нема країни, щоб загарбать і з собою взять у домовину».
Не можу говорити про Шевченка в минулому часі. Його вірші лунали на Майдані
Незалежності під час Революції Гідності. Його поезії надихають мужністю наших
захисників кордонів сьогодні. Він тут, поряд з нами. І голос його чути у віршах полум'яних:
Свою Україну любіть,
Любіть її… Во время люте,
В остатню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.
У творах Кобзаря знаходжу відповіді на всі питання, що
хвилюють мене як і всіх українців. Подумки повторюю його слова, бо немає магії
сильнішої, ніж магія слова. А Україна наша зараз потребує голосу Великого
Тараса. Чи не так? Поневолювачі нашого народу багато зробили і роблять тепер,
щоб ми забули мову батьків, стали «іванами» без роду і племені, частиною
«вєлікой і могучєй». Творчість Тараса Шевченка є неопалимою купиною, тим
незгасимим полум’ям, яке повинно
розпалити смолоскип нашої пам’яті, нашої свідомості і нашого минулого. Поет нагадує
нам, «хто ми є і чиї сини». Я розумію, що ми не маємо права бути
«байдужими онуками» Тараса Шевченка. Вчитуюсь часто в його духовний заповіт:
"Учітесь, читайте, і чужому навчайтесь, й свого не цурайтесь..." У нелегкий для України час живу з вірою:
І забудеться срамотня давняя година,
І оживе добра слава, слава України…
Я - донька великої, сильної, незалежної України. Я - частинка
степів запорізьких, безмежних, як Всесвіт. Я - частинка славетного козацького
краю, вільного, як вітер. Краю, який так любив Шевченко. Поет був родом козак,
а духом – запорожець. Слово «запорожці» завжди писав з великої букви і часто
відвідував колиску запорозького козацтва - острів Хортицю. Там часто буваю і я.
Люблю подорожувати Тарасовою стежиною. Стільки вражень… Неймовірні відчуття! Уявляю
той далекий 1843 рік, мрію, фантазую про
зустріч з Поетом, відчуваю нерозривний духовний зв'язок з ним…Я горда з того,
що є донькою народу, котрий має такого генія
як Тарас Шевченко. Перечитую й перечитую «Кобзар», знову і знову черпаю
із поезій ту цілющу силу, що допоможе нам захистити і відстояти нашу Україну
сьогодні та зробити її такою, якою її бачив у своїх мріях Поет, завтра. Бо за
сьогоднішній сльотавий мирний світанок, за цю тривожну мить очікування, за
журливу пісню Дніпра-Славути, за щасливі усмішки людей, за пам'ять наших
предків, за можливість спілкуватися рідною мовою, мати право вибору, за волю,
за Україну ми повинні боротися:
Борітеся — поборете!
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!
Робота Семеренко Яни
Немає коментарів:
Дописати коментар